Інваріантно-матрична структура соціальної роботи

Інваріантність передбачає наявність таких властивостей структури та співвідношення елементів у ній, які не змінюються від тих чи інших перетворень пов’язаних з ними змінних [2, с. 224].
Отже, першим завданням є характеристика елементів структури. До них належать суб’єкт та об’єкт соціальної роботи, функції соціальної роботи, ідеологія соціальної роботи, методи та технології соціальної роботи, форми та рівні соціальної роботи. Говорячи про їхню інваріантність мається на увазі сталість цих понять на рівні широких абстракцій, а також сталість послідовності їх зв’язків після того як ці абстракції наповнюються конкретним змістом.

Елементи соціальної роботи

Суб’єктами соціальної роботи можуть бути як окремі індивіди, так і соціальні групи, дії яких спрямовані на вирішення труднощів соціального характеру. Під соціальною групою розуміється континуум від діади до соціальної служби (в даному випадку також можна вести мову про соціальну групу, можливо більш формального характеру).
Об’єктом соціальної роботи є індивіди та соціальні спільності, які мають труднощі соціального характеру. Відтак, розкрию суть понять “соціальні спільності” та “труднощі соціального характеру”.
Соціальна спільність – це такий взаємозв’язок індивідів, який обумовлений спільністю їх проблем. Вони в свою чергу походять з подібності соціальних умов життєдіяльності цих індивідів. Необхідно зауважити, що таке визначання соціальної спільності треба розглядати саме в контексті соціальної роботи, оскільки в інших гуманітарних науках ця дефініція буде мати інший вигляд. Якщо дотримуватися такого погляду на соціальну спільність, то нею може буди як мала соціальна група, що характеризується тісним міжособистісним спілкуванням (наприклад група “дітей вулиці” ) так і формальна соціальна група, яка виділена на основі певної сукупності соціальних критеріїв (наприклад старі самотні мешканці певного населеного пункту, які мають труднощі у самообслуговуванні).
Коли говориться про труднощі соціального характеру, то мається на увазі, що певні труднощі або проблеми детерміновані соціальним середовищем існування. Але це пояснення є занадто нечітким, що не дає можливості окреслити специфічну сферу соціальної роботи. На мою думку, цю проблему можна вирішити за допомогою введення категорії “життєвий простір” особистості або соціальної спільності (подальший розгляд буде обмежений рівнем особистості).
Так, особистісний життєвий простір – «це поле життєдіяльності людини, яке включає дві складові: соціальну та психологічну. Соціальний простір утворюється як результат взаємодії соціальних зв’язків і процесів, деяка сукупність відносин, в якій відбиваються особистісні пріоритети та актуальні змісти. Психологічний простір особистості формується всередині її соціального простору, під його впливом і має, в свою чергу, зворотний вплив на соціальний простір» [цит. по 3, с. 209-210]. Виходячи з цього визначення можна віднайти специфіку, яка властива соціальній роботі і дати пояснення труднощам соціального характеру. Соціальний та психологічний простір людини відповідно позначають її як об’єкта та суб’єкта в процесі життєдіяльності. Сприятливий соціальний простір задає “здорові”, з точки зору нормального соціального функціонування, особистісні пріоритети та актуальні змісти, які переломлюючись через внутрішній світ інтеріорізуються нею (тут необхідно наголосити на тому, що психологічний простір є фільтром, який ніби “амортизує” негативні зовнішні впливи). При цьому психологічний простір може виконувати творчу функцію по відношенню до соціального. В даному випадку ми будемо спостерігати гармонійне співіснування двох складових життєвого простору особистості. У випадку коли соціальний простір задає «нездорові» особистісні пріоритети та актуальні змісти, а психологічний простір не в змозі їх «відфільтрувати» людина потрапляє в ситуацію, коли системоутворюючим чинником її життєдіяльності є зовнішні труднощі соціального характеру, які ніби починають визначати усю сукупність її задач та дій. Тобто при посиленні дисфункціонального впливу соціального простору та ослабленні творчих ресурсів психологічного можна говорити про труднощі соціального характеру.
Звичайно можна зауважити, що нічого нового у цьому погляді нема, оскільки схожі думки представлені в соціально-екологічній моделі соціальної роботи . Проте, на мою думку, введення поняття “життєвий простір” особистості є доречним з погляду теоретичної системи (теорія життєтворчості особистості ) в контексті якої воно фігурує, а отже і окреслює перспективу розвитку для теорії соціальної роботи.
Функції соціальної роботи – це призначення виконувати певні перетворення в житті індивідів та соціальних спільностей. Тут також необхідне уточнення. Існує два підходи до виокремлення функцій соціальної роботи, і хоча вони не мають власних назв, їх можна позиціонувати як загальнотеоретичний [5, с. 16] і рольовий [6, с. 46-87] підходи. Відповідно до загальнотеоретичного підходу функції визначають на широкому, якщо так можна сказати, не деталізованому рівні, безвідносно до об’єкту допомоги (як то діагностична, коригуюча, правозахисна тощо). В цьому разі функції схожі на ідеальні настанови соціальної роботи і тяжіють скоріше до ціннісного аспекту останньої ніж до реальної практики. На мою думку такий підхід до функцій соціальної роботи не сприяє розумінню того, що і коли необхідно виконувати, щоб надати реальну допомогу в конкретній ситуації. У випадку рольового підходу ця проблема знімається, оскільки функціонально-рольовий репертуар соціального працівника диференційований у достатній мірі для того, щоб бути співвіднесеним з реальною практикою. Проте і він має один недолік, який полягає у тому, що центральне місце у процесі взаємодії посідає соціальний працівник, а не клієнт. Через це необхідне введення ще одного підходу до визначення функцій соціальної роботи – клієнтцентрованого. Відповідно до нього, функції, у гіршому випадку, повинні визначатися виходячи з типових особливостей проблемної ситуації різних категорій клієнтів соціальної роботи. У кращому ж випадку, функції необхідно визначати у відповідності до специфіки конкретної ситуації кожного клієнта. Висловлюючись прикладною мовою, широкі не деталізовані функції потребують “емпіричного визначення”, тобто визначення у категоріях реальної практики. Застосовуючи цей підхід у роботі з певною категорією клієнтів говорячи про діагностичну функцію, необхідно розуміти під нею не просто аналіз та оцінювання, а наперед визначати необхідну нам інформацію, а відтак відбір найбільш оптимальних методів аналізу та оцінювання у кожному конкретному випадку випадку.
Ідеологія соціальної роботи – це ціннісні погляди на її сутність. Фактично тут ідеться про рефлексивно-терапевтичні, соціалістично-колективістські та індивідуалістично-реформістські погляди на соціальну роботу. Визначаючи кожен з них окремим словом, можна говорити про розвиток, боротьбу та оптимізацію .
Розглядаючи методи та технології соціальної роботи, перш за все, постає проблема щодо визначення їх сутності (саме сутності, а не дефініцій), оскільки єдиного погляду на дану питання в науковій літературі не існує.
Методи соціальної роботи – це сукупність прийомів та способів діяльності суб’єктів соціальної роботи, які використовуються для розв’язання соціальних проблем клієнтів [8, с. 259-260]. Аналізуючи методи соціальної роботи постає необхідність їх оптимальної класифікації. Так, посилаючись на європейську традицію, до методів соціальної роботи відносять індивідуальну роботу, групову роботу та роботу в громаді [4, с. 124]. І ніби все нормально. Але заглиблюючись в названі методи з’ясовуєш, що індивідуальний метод включає метод ведення випадку, метод індивідуального консультування та метод представництва; груповий метод включає різноманітні види груп допомоги та самодопомоги; метод роботи в громаді включає директивні та не директивні методи. Таким чином методи включають методи. На мою думку, розглядаючи індивідуальну, групову та роботу в громаді скоріше можна говорити про ознаку класифікації ніж про самі методи, оскільки дотримання правил формальної логіки ніхто не відміняв, особливо у науковій практиці.
У подальшому я буду говорити про рівні соціальної роботи (індивідуальний, груповий, громади). Думка звичайно не нова. Наведемо цитату: “Соціальна робота є структурно складним феноменом, який реалізується на мікрорівні (індивідуальна робота), мезорівні (групова робота) і макрорівні (робота в громаді), що відповідає її класифікації за об’єктами соціальної роботи. На кожному рівні використовують відповідні моделі, методи, стратегії і техніки втручання” [ цит. по 5, с. 115]. В такому вигляді все досить чітко.
Говорячи про технології соціальної роботи головна проблема полягає у чіткому визначенні кордонів, в межах яких застосування технології є коректним.
Технологія соціальної роботи - це практика алгоритмічного застосування оптимальних способів перетворення та регулювання соціальних відношень та процесів в сфері соціальної роботи [9, с. 8]. Дана стаття не передбачає розгляд різних визначень терміну «соціальна технологія» і уточнення їх сильних і слабких сторін. Тим більше, яким би оптимальним не було визначення, дослідники обминають саму сутність технології, що дає можливість називати біле чорним і навпаки.
Говорячи про будь-яку технологію треба мати на увазі, що вона завжди включає три складові: сировину, технологічний процес та кінцевий продукт. І що головне – сировина та кінцевий продукт завжди повинні відповідати певним еталонам, які передбачають тотожність. Мабуть, в цьому разі, мова про суб’єкт-суб’єктний підхід в технологіях соціальної роботи навряд чи може йти. Отже, будь-яка соціальна робота щодо вдосконалення та самовдосконалення особистості клієнта навряд може бути технологією.
Тоді постає інше питання: чи маємо право на технологію в соціальній роботі? Моя відповідь: так. Тут необхідно розглянути суперечливе питання щодо соціального забезпечення та соціального страхування. Одні науковці відносять їх до технологій соціальної роботи, інші до напрямів соціальної політики . Однак у багатьох навчальних посібниках з соціальної роботи говорять про так звані соціально-економічні методи соціальної роботи, які полягають у грошовій допомозі, пільгах, компенсаціях тощо [5, с. 104; 10, с. 51; 11, с. 73; 12, с. 87]. Можливо треба бути більш послідовними та віднести все це до соціальної політики (якщо ми відносимо соціальне забезпечення та страхування до напрямів соціальної політики, то грошові допомоги, пільги і компенсації є якнайменше методами соціальної політики, а не соціальної роботи)? У даному випадку кожен потрапляє до області власних смаків та стереотипів. Тут можна наводити різні приклади та аргументи, однак нехай це залишиться на власний розсуд науковців. В межах свого підходу я дотримуюся тієї думки, що саме такі напрями як соціальне забезпечення та соціальне страхування та подібні до них можна віднести до технологій соціальної роботи, оскільки в даному разі ідеться скоріше про роботу з документами, ніж з людьми. Технологізацію можна поширити на роботу з внутрішньою документацією соціальних служб, на проведення кількісних соціологічних досліджень в межах діагностичної форми, на профілактичні заходи масового характеру тощо.
Представлену думку важко назвати досконалою та розробленою, це скоріше попередні нариси. Однак з упевненістю можна констатувати, що існуючий стан наукових розробок щодо технологій в соціальній роботі є незадовільним.
Ще одним суперечливим терміном у теорії соціальної роботи є “форма”. В межах одного з підходів індивідуальна, групова робота та робота в громаді – це форми соціальної роботи [10, с. 50]. Нашарування зростає… Тепер це і методи, і рівні, і форми. Також існує педагогічний підхід до форм соціальної роботи. Відповідно до нього форма соціальної роботи – це спосіб організації діяльності соціального працівника та клієнта соціальної роботи. З першого погляду це визначення можна назвати класично філософським, а не педагогічним. Проте після ознайомлення з класифікацією форм, це питання знімається. Розглянемо її. За кількісним складом: індивідуальні, групові, масові; за домінантним способом впливу на клієнта: словесні, практичні, наочні; за складністю побудови: прості, складні, комплексні; за часом проведення: довгочасні, короткотривалі [11, с. 80]. Тут проблема полягає не тільки у застосуванні педагогічного шаблону. Ще одним важливим недоліком є втрата головної філософської сутності форми, яка імпліцитно передбачає єдність зі змістом. З огляду на вище сказане, я вважаю доцільним ввести власне визначення (відповідно до аристотелівської традиції ).
Форма соціальної роботи – це внутрішня мета змісту соціальної роботи, яка обумовлює специфіку останнього. При цьому під змістом розуміється передумова практичної діяльності. Отже, методи та технології соціальної роботи становлять передумову практичної діяльності, яка оформлюється як така після отримання власної мети. На мою думку все різноманіття діяльності в межах соціальної роботи може бути представлено трьома формами: діагностичною, терапевтичною та профілактичною.
Діагностична форма включає в себе будь-який збір поточної та прогностичної соціальної інформації. Терапевтична форма включає власне практичну діяльність по наданню соціальної допомоги. Профілактична форма пов’язана з попередженням погіршення соціальної ситуації як реальних так і потенційних об’єктів соціальної роботи. Потенційність об’єктів соціальної роботи визначається властивістю соціальних утворень, яка полягає в процесі довільної хаотизації та руйнації їх цінностей .
Виділені форми соціальної роботи не передбачають певної обов’язкової послідовності їх застосування, і можуть здійснюватися як ізольовано одна від одної, так і в певній послідовності. Форми є “горизонтальним” виміром напрямків діяльності в соціальній роботі, отже ми можемо говорити про класифікаційний вимір соціальної роботи. Це уточнення є принципово важливим оскільки якщо форми є класифікаційним виміром соціальної роботи, то її рівні – стратифікаційним.
Рівні соціальної роботи – стратифіковані позиції на триступеневому континуумі (індивід – група – громада), в масштабах яких здійснюють свою діяльність суб’єкти соціальної роботи. Звичайно, виділення різних рівнів у соціальній роботі є достатньо умовним, оскільки на якому б рівні вона не здійснювалася, обов’язковим є врахування як широкого соціального контексту в якому буде здійснюватися практична діяльність (громада) так і об’єктів/суб’єктів заради яких, та за допомогою яких вона буде здійснюватися (індивіди та групи).

Взаємозв’язки між елементами соціальної роботи

Тепер розглянемо зв’язки між представленими вище елементами. Останні можна розділити на три великі групи (див. рис. 1):
1. первинне ядро – суб’єкт соціальної роботи та його погляди на її сутність, об’єкт соціальної роботи та функції, що обумовлені початковими характеристиками останнього;
2. сукупність методів та технологій соціальної роботи (зміст соціальної роботи);
3. класифікаційно-стратифікована матриця, яка включає рівні та форми соціальної роботи.

Рис. №1. Інваріантно-матрична структура соціальної роботи.

Першим та визначальним для усього подальшого процесу соціальної роботи є суб’єкт соціальної допомоги. Саме він обирає методи та технології за допомогою яких вирішуються соціальні проблеми. При цьому він користується двома критеріями відбору: об’єктивними (початкові характеристики об’єкту допомоги та обумовлені ними функції) та суб’єктивними (власними поглядами на сутність соціальної роботи – своєю професійною ідеологією). Саме суб’єкт буде формулювати особливості “емпіричного визначення” функцій.
Обрані методи та технології соціальної роботи з урахуванням усіх попередніх елементів та головної мети діяльності (або комплексу завдань) оформлюються в практичну діяльність, яка, умовно кажучи, “дислокується” в класифікаційно-стратифікованій матриці.

Висновки

“Наукове осмислення та структуризація методів соціальної роботи ще далеко не завершені і потребують подальших спеціальних досліджень, які б ураховували не тільки фрагментарні пошуки окремих авторів, а й інтегрували їх результати у цілісну теорію розвитку методології соціальної роботи.” - це думка вітчизняних дослідників М. Лукашевича та І. Миговича, висловлена ще у 2003 році [15, с. 124]. Навряд чи в даний час вона могла істотно змінитися. І хоча дана стаття є спробою інтегрувати розрізненні теоретичні знання в сфері соціальної роботи, залишається ще багато “темних плям незнання”. До них, наприклад, можна віднести: 1. розроблення концептуальних основ теорії життєтворчості в рамках соціальної роботи; 2. необхідність подальшого уточнення місця технологій в системі соціальної роботи; 3. зняття опозиційності між функціями та формами у вище представленій схемі; 4. необхідність визначення такого поняття, як “початкові характеристики об’єкта” та ін..

Література:
1) Сурмін Ю.П. Теорія систем та системний аналіз. – К.: МАУП, 2003. – 368 с.
2) Словник іншомовних слів / Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000. – 680 с.
3) Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник / За ред. Л.В. Сохань, І.Г. Єрмакова, Г.М. Несен – К.: Богдана, 2003. – 520 с.
4) Теорія та методи соціальної роботи / за ред. Т.В. Семигіної, І.М. Григи. – 2004. – 224 с.
5) Вступ до соціальної роботи / за ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миновича. – К.: Академвидав, 2005. – 304 с.
6) Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В. Полтавця. – К., 2000. – 236 с.
7) Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи. - К., 2000. - 456 с.
8) Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К.: ДЦССМ, 2002. - 536 с.
9) Технология социальной работы / под. ред. И.Г. Зайнышева. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – 240 с.
10) Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. – К.:Фенікс, 2001. – 288 с.
11) Соціальна робота в Україні: Навчальний посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін. – К.: Науковий світ, 2003. – 233 с.
12) Тетерский С.В. Введение в социальную работу: Учебное пособие. – 4-е изд. – М.: Академический проект, 2004. – 496 с.
13) Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. - Минск: Книжный Дом. 2003. - 1280 с.
14) Циба В.Т. Соціологія особистості. – К.: МАУП, 2002. – 152 с.
15) Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 168 с.

Тэги: Понятийный апарат социальной работы, Уровни социальной работы, Методы социальной работы, Формы социальной работы