Геополітичні орієнтації: категоризація респондентів. Анкета соціологічного омнібусу “Українське суспільство – 2017” (Інститут соціології НАН України) містить шість індикаторів, на основі яких можна дослідити геополітичні уподобання респондентів. Ці індикатори вимірюють ставлення респондентів до:
• ідеї приєднання України до союзу Росії й Білорусі;
• вступу України до Митного союзу;
• вступу України до Євразійського економічного союзу;
• вступу України до Європейського союзу;
• вступу України до НАТО;
• співпраці України з Міжнародним Валютним Фондом.
Згода з першими трьома пунктами свідчить про так звані “східні геополітичні уподобання”, згода з усіма іншими – про “західні”, тобто індикатори складають дві групи. Оскільки кожен пункт був оцінений за допомогою однієї і тієї ж шкали (скоріше негативно – важко сказати – скоріше позитивно), обробка даних можлива з використанням щонайменше двох підходів. Перший полягає в розрахунку індексу на основі середніх значень по кожній з груп індикаторів (схід та захід), другий – у використанні класифікатору, що враховує смислове навантаження варіантів відповідей. В даній публікації використовується обидва підходи, оскільки їх результати є взаємодоповнюючими. Індекс дозволяє краще дослідити силу геополітичних орієнтацій, в той час як класифікатор відкриває можливість зафіксувати усі можливі категорії респондентів.

Классический период социологии (ди)стресса связан с именем известного американского социолога Леонарда Перлина, впервые обратившегося к изучения (ди)стресса в далеком 1959 году [Pearlin, 1959]. Но если говорить о его основополагающих работах, заложивших основы социологического изучения проблематики (ди)стресса, то отсчет следует начинать в 1978 году, когда вышла статья Л.Перлина, посвященная ресурсам и практикам противодействия (coping) дистрессу [Pearlin, 1978]. Ключевая идея этой работы заключается в том, что важным опосредующим звеном между жизненными трудностями и психологическим дистрессом является использование поддерживающих социальных и психологических ресурсов, а также разнообразных практик смягчения негативного эффекта.
Три года спустя в его исследовательский фокус попали все три этапа процесса стресса [Pearlin, 1981]: источники стресса (стрессовые события, хронические жизненные трудности и образ себя), опосредующие ресурсы (социальная поддержка и практики противодействия стрессу), проявление стресса. Теоретические выкладки упомянутых работ в 1978 и 1981 годах также сопровождаются и результатами эмпирических исследований, подтверждающими теоретические идеи автора.