Чинники задоволеності населення президентською владою в Україні

Опубликовано в Український соціум. - 2012. - № 3. - с. 31-42.

Теоретико-методологічна частина
Нижче представлена концептуальна модель формування задоволеності споживачів Р.Олівера, адаптована до політичної сфери (див.мал.1, натисніть для збільшення). Відмінностями від оригінальної моделі є заміна наступних елементів: а) «товару/послуги» на «політика», б) «докупівельних умов» – на «політичні переконання», в) «акту придбання» – на «акт політичного вибору», що виражається у відповідному голосуванні на виборах. В іншому оригінальна та адаптована схеми є ідентичними.

З даної схеми видно, що виборець проходить ряд етапів у своєму ставленні та діях по відношенню до політиків. На початку, у відповідності до своїх політичних переконань, головним з яких є очікування, він здійснює політичний вибір. Незалежно від того, який з кандидатів прийшов до влади, виборець здійснює спостереження як за провладними, так і за опозиційними силами – діями та якостями, які вони демонструють під час виконання своїх обов'язків. На основі цієї інформації та на основі очікувань (в тому числі і ретроспективних) здійснюється аналіз власного політичного вибору, що полягає у суб'єктивному та об'єктивному спростуванні.
Окремої уваги заслуговує поняття спростування. Воно виявляється у порівнянні очікувань з реально отриманими вигодами і, в залежності від результату, поділяється на негативне (діяльність політика розглядається як шкідлива), нейтральне (діяльність політика як не завдає шкоди, так і не приносить особливих вигод) та позитивне (діяльність обраного розглядається як продуктивна). Об'єктивне спростування має місце тоді, коли можливий розрахунок точної відмінності між очікуваною та отриманою величиною вигод (наприклад, очікувана та реальна величина збільшення пенсії чи зарплатні). Суб'єктивне ж спростування полягає у суб'єктивній оцінці невідповідності між очікуваними та отриманими вигодами. Суб'єктивне спростування є більш вагомим фактором формування задоволеності. По-перше, об'єктивно однакові відмінності між очікуваннями та вигодами можуть по різному оцінюватись різними виборцями. По-друге, далеко не все піддається точній кількісній оцінці з боку звичайних виборців, отже не підлягає об'єктивному спростуванню взагалі (наприклад, стан свободи слова, дотримання прав людини тощо).

В результаті спростування формується задоволеність/незадоволеність споживачів, що, в свою чергу, призводить до відповідних наслідків.
Є й випадки, коли ключовим чинником формування задоволеності є не спростування, а очікування. Це має місце у випадках, коли, виборець не є достатньо компетентним для того, щоб судити про діяльність політика (наприклад, щодо довгострокових економічних реформ) або просто не робить цього в практичному сенсі через відсутність інтересу (наприклад, оцінка внесених законопроектів, що передбачає постійний моніторинг законодавчої сфери).
Розглядаючи провідних вітчизняних політиків насамперед як політичні пропозиції на ринку товарів демократії, дана схема є цілком адекватним керівництвом для проведення подальшого аналізу. Логічним додатком до неї є введення у якості ключового чинника, на рівні з очікуваннями та спростуванням, політичної позиції респондента (на схемі – це політичні переконання), особливо важливої в умовах політичної гетерогенності українського суспільства.
Для аналізу даних Р.Олівер рекомендує використовувати регресійні рівняння, що й обумовило вибір основного статистичного методу, а саме – покрокової множинної регресії.
В свою чергу, відбір емпіричних індикаторів з моніторингу «Українське суспільство» (див.табл.1) здійснювався з урахуванням двох критеріїв: відповідність основним елементам концептуальної моделі (політична позиція, очікування, спростування та задоволеність) та достатня сила зв'язку між ними.
Вибір індикаторів потребує декотрих пояснень. По-перше, рівень довіри президенту віднесено до очікувань слідуючи тому розумінню, яке вкладав у довіру Н.Луман. Зокрема, він вважав, що довіра представляє собою очікування того, що контрагент буде діяти у відповідності до своєї соціальної ролі [Luhman, 2000]. По-друге, концепт політичної позиції розглядається в тому числі і крізь призму протистояння східного (Партія регіонів) та західного (Наша Україна, БЮТ) електорату, оскільки воно [протистояння] формує реалії української політики починаючи з 2004 року і дотепер. По-третє, змінна, що стосується результатів голосування у другому турі приведена до порядкової шкали (перша градація – голосування за переможеного кандидата, друга – голосування проти обох, третя – голосування за кандидата-переможця).
Представлені індикатори в достатньому ступені (принаймні щільніше за інші альтернативи) пов'язані між собою, а результати їх використання, під час регресійного аналізу, демонструють стійкі патерни протягом багатьох років, що є додатковим аргументом на їх використання.

Емпірична частина
Нижче представлено дані щодо кожного з чинників формування задоволеності діяльністю президентів у 2000, 2006, 2008 та 2012 роках (див.табл.2). У випадку президентства Л.Кучми береться 2000 рік, оскільки він (перший рік після повторного обрання Л.Кучми) дає найбагатшу інформацію щодо очікувань, спростування та політичної позиції респондентів. Всі наведені у таблиці дані є статистично значимими (ймовірність похибки не перевищує 1%).
Для індикаторів, що входять до очікувань та політичної позиції зазначено силу зв'язку з оцінкою діяльності президентів та стандартизовані коефіцієнти бета (див.прим.2). Для індикаторів, що входять до спростування аналогічна інформація не наводиться, оскільки більшість відповідних коефіцієнтів хоча і є статистично значимими, але демонструють дуже малу силу зв'язку. Додатково для кожної групи індикаторів поданий відсоток поясненої нею дисперсії для оцінки діяльності президента (для кожної групи індикаторів будувалося окреме регресійне рівняння).
На основі представлених даних можна проаналізувати три базові моделі, які пояснюють оцінку діяльності президента:
а) «очікування => задоволеність», тобто орієнтація на перспективи, які пов'язуються респондентом з президентом України;
б) «політична позиція => задоволеність», тобто оцінка крізь призму узгодженості / неузгодженості політичних поглядів респондента й його оточення з одного боку та президента – з іншого;
в) «спростування => задоволеність», тобто оцінка виходячи з реальних результатів діяльності президента.
Очевидно, що найкращу пояснювальну силу має перша модель, а найгіршу – остання. Тобто респонденти орієнтуються перш за все на перспективи, які вони пов'язують з головою держави, слабший вплив чинить їх політичний вибір, а реальні зміни майже не приймаються до уваги при оцінці діяльності президента (див.мал.2).

Для аналізу впливу політичної позиції необхідні змінні (зокрема найважливіша з них – вибір респондента у другому турі президентських виборів) наявні лише у масивах 2000, 2006, 2008, 2010 та 2012 років. Тому відповідна крива починається з 2000 року. Крапки позначають припущення, згідно з яким політична позиція пояснює приблизно 28% мінливості в оцінці діяльності президента з 2001 по 2004 роки.

Звичайно немає ніяких принципових бар'єрів для інтегрованого розгляду окреслених чинників задоволеності президентською владою. Більш того, цілком логічно розглянути їх комбінований вплив. Нижче наведена найелементарніша шляхова діаграма, що демонструє вплив політичної позиції та очікувань респондента на оцінку президента у 2012 році (див.мал.3). До схеми включено лише три змінні: довіра до президента (Х1, репрезентує очікування), результати голосування у другому турі (Х2, репрезентує політичну позицію) та оцінка діяльності президента (Y). Інші змінні не включені до діаграми, оскільки їх пояснювальний потенціал у даному випадку є мізерним і майже не змінює загальної картини.

Пояснюючий потенціал даної діаграми становить 48% (відповідно на залишки припадає 52%), що більше для будь-якої базової моделі 2012 року.
Втім аналіз здійснений для України загалом має специфічний зсув – артифактним ефектом є міжрегіональна мінливість, що штучним чином збільшує відсоток дисперсії, поясненої регресійними рівняннями як для кожної з базових моделей, так і для інтегрованої моделі. Для перевірки впливу регіональної специфіки на оцінку відповідних взаємозв'язків був здійснений роздільний аналіз підгруп (окремо для західного, центрального, північного та східного регіонів) із застосуванням аналогічної методики аналізу. Далі наведено лише відсоток поясненої дисперсії для кожної групи індикаторів (див.табл.3).
Як видно, в меншості випадків відсоток поясненої дисперсії збільшився або залишився майже незмінним, а в більшості випадків – зменшився. І хоча головний патерн залишився той самий (у 15 з 20 випадків визначальне значення мають очікування, маргінальне – спростування), очевидною є і регіональна специфіка – прояв моделей у різних випадках носить специфічний характер, що говорить про можливість лише приблизних висновків на рівні усієї держави.
Варто зазначити, що на рівні окремих регіонів свій вклад робить і стать респондента – чоловіки та жінки в кожному регіоні використовують ту чи іншу модель оцінки в різному ступені. Більш менш узгодженою для чоловіків та жінок є лише модель «очікування => задоволеність» (r = 0,61; ά = 0,05; n = 16) (див.прим.3). Знову ж таки, навіть контролюючи регіон проживання та стать респондента, найбільшу пояснюючу силу мають очікування, меншу – політична позиція, найменшу – спростування.

Висновки
Проведений аналіз продемонстрував адекватність моделі формування задоволеності споживачів Р.Олівера в межах дослідження оцінки діяльності президентів України. Результати виявили узгодженість за усіма роками, для яких була можливість здійснити перевірку моделі.
Важливо зазначити головну відмінність із базовою (призначеною для дослідження звичайних товарів та послуг) моделлю – на рівні з очікуваннями та спростуванням релевантним фактором є політична позиція респондента, яка суттєво впливає на оцінку діяльності президента. В окремих випадках (як, наприклад, у 2010 році) вона може виходити на перше місце серед усіх чинників формування задоволеності.
Останнє вказує на окремі особливості українського суспільства. Так, дуже цікавим є те, що спростування відіграє, по суті, мізерну роль в оцінці діяльності президентів України. Фактично більшість пересічних громадян послуговуються в оцінці не реально досягнутими результатами, а новою «порцією» очікувань, що пов'язуються з тим чи іншим президентом, а також узгодженістю (чи неузгодженістю) своїх політичних поглядів із поглядами, що ними декларуються.
Цілком пожливо, що очікування «живляться», перш за все, узгодженістю чи неузгодженістю політичних поглядів. Це, в свою чергу, говорить про низький рівень політичної культури, ціннісну ангажованість та слабку громадянську складову нашого суспільства, а також створює усі умови для формування безвідповідальної політичної еліти.

Примітки:
1) Проводиться Інститутом соціології НАНУ починаючи із 1994 року. Керівник проекту – д.е.н., директор Інституту соціології НАНУ В.М.Ворона. Автор програми проекту – д.с.н. Н.В.Паніна. Вибіркова сукупність кожного опитування в середньому становить 1800 осіб і репрезентує доросле населення України (віком понад 18 років).
2) Стандартизований коефіцієнти множинної регресії, що застосовується для порівняння результатів впливу різних незалежних змінних на залежну змінну.
3) В якості змінних виступив відсоток поясненою дисперсії для кожного з чинників – очікувань, спростування та політичної позиції. Одиниці спостереження формувалися на основі регіону проживання та статі респондента для чотирьох років (2003, 2006, 2008, 2010). Таким чином було отримано три змінні й тридцять два (4х2х4) спостереження. Якщо ж обчислювати зв'язок між різними статями за кожним з чинників, то утворюється шість змінних (окремо очікування для чоловіків, окремо - для жінок і т.д.) й шістнадцять спостережень (оскільки одиниці спостереження формуються лише з урахуванням регіонів та років).